Розділ 1. Хлопчик, якого не було

Бенджамін Флінт, а для друзів просто Бенджі, блаженно заплющив почервонілі від утоми й напруження останніх днів очі та з насолодою затягнувся сигаретним димом. Курив він рідко, але зараз хотілося напхати себе нікотином аж до самісінького мозку, аби той нарешті підкинув йому бодай якусь зачіпку й допоміг розібратися з тим, що вже кілька місяців поспіль висіло над ним дамокловим мечем.

Він був розгублений і розбитий, виснажений настільки, що, якби зараз на порозі його прокуреного кабінету з’явився бос, він послав би цього старого маразматика куди подалі. Усі у відділку знали, що начальник давно гострить на нього зуб. Можливо, вся причина в банальній заздрості — Бенджамін був найкращим детективом, справжнім професіоналом своєї справи, від якого не могла сховатися жодна деталь.

Саме тому всі складні справи без доказів, свідків і підозрюваних завжди діставалися йому.

Але зараз шеф зі своїми наскоками Флінта зовсім не хвилював. Він думав про розслідування, яке ніяк не вдавалося зрушити з мертвої точки. Щоразу, заплющуючи очі, він ішов слідом за розгадкою, намагався схопити її, але вона, наче пісок, вислизала крізь його пожовклі від сигарет пальці. Він гнався за нею темними провулками, доки не опинявся у глухому куті. У смердючому, засцяному глухому куті. Там на нього чекала дешева повія — стара й просякнута запахом чужої сперми. Вона заклично запускала руку собі в шорти й питала хрипким голосом:

— Хочеш трахнути мене, Бенджі? Ну ж бо, я вся течу.

У цю мить до горла Флінта підкочувала нудота. Він із відразою й огидою дивився на її наклеєні вії, яскраво-червоний рот, який ще зовсім недавно приймав у себе чужий член, і соски, що просвічували крізь брудну блузку. А тоді ноги самі, всупереч його волі, робили крок до неї, а вона, погрожуючи йому пальцем з облупленим манікюром, казала:

— Ні-ні, стій, поганий хлопчику. Я не хочу, щоб мене трахав невдаха. Бенджі, ти ж навіть власного члена знайти не можеш і жінку задовольнити, куди тобі того загубленого хлопчиська шукати.

А потім ця розмальована шльондра починала реготати. Вона сміялася, сміялася, сміялася. Аж доки свинцева куля не затикала її брудного рота.

Флінт різко розплющив очі й витер піт із чола. Потягнувся по чергову сигарету.

Чорт! Що за жарти витворяє з ним власний мозок? Треба збадьоритися й випити кави. А потім знову подумати.

Те, що справа за номером «631-5» — цілковита гидота, стало зрозуміло ще першого дня, коли в поліцейському управлінні пролунав опівнічний дзвінок. Щоб освіжити пам’ять, а заразом іще раз перевірити кожну дрібницю, Бенджі дістав тоненьку папку з документами щодо проведеного розслідування.

Згідно зі звітом, 5 квітня о 00:41 за місцевим часом черговий диспетчер прийняв виклик. Істеричний жіночий голос повідомив, що її син зник просто з квартири, де перебував разом із чотирма дорослими та однією дитиною. На виклик поїхав сержант Міккі Дак, який був неподалік. У його пояснювальній записці йшлося:

«Я прибув на виклик о 00:52. У квартирі перебували четверо дорослих у стані легкого алкогольного сп’яніння та одна неповнолітня дитина. Я запитав, що сталося. У відповідь одна з жінок, мати зниклого хлопчика, заридала й кинулася на мене з кулаками. Вона явно була не при собі. Чоловік, її чоловік і батько зниклої дитини, відтягнув її на диван і перепросив. Другий чоловік попросив мене пройти з ним на кухню, щоб надати свідчення. Там стояв накритий стіл із відкритими пляшками вина та коньяку.

Чоловік назвався Пітером Буковскі, другом родини, у якої зникла дитина. Він пояснив, що це його квартира, а в його сина Майкла сьогодні день народження. Тому вони запросили до себе друзів родини, Фішерів, разом з їхнім одинадцятирічним сином Алексом. Поки дорослі сиділи на кухні, Майкл та Алекс гралися в дитячій кімнаті. Фішери вже збиралися йти, коли раптом пролунав дикий крик. Кричав хтось із хлопчиків. Але коли за кілька секунд дорослі увірвалися до кімнати, Майкл сидів за столом і спокійно грав у комп’ютер. А от Алекс Фішер зник. Просто випарувався. Дорослі запитали, де Алекс і хто кричав, на що Майкл відповів, що Алекса тут узагалі не було, що він увесь вечір сидів сам і грав за комп’ютером, а крик лунав у грі. Хлопчик не виглядав наляканим, і не схоже було, що він бреше. От тільки його права рука здалася мені дивною…»

Закінчивши читати, Флінт вільною рукою потер перенісся — в іншій дотлівала чергова сигарета.

«Я як клятий Дін Вінчестер. Тільки замість демонів і бісів — усіляке брудне падло».

Справу ускладнювало те, що Буковскі жили на першому поверсі багатоквартирного будинку. На всіх вікнах стояли ґрати. Тож зникнути через вікно хлопчисько не міг. Кухня була об’єднана з вітальнею та передпокоєм — прослизнути повз усіх дорослих непоміченим Алекс теж не зміг би.

«Мабуть, тут замішані довбані прибульці. Або масони. Не інакше».

Флінт брудно вилаявся. І саме цієї миті на порозі кабінету з’явився його колега Денні Кросс. Він був на десять років молодший за Бенджаміна. Високий, гарний, із волоссям кольору воронячого крила — на противагу мишачій, подекуди вже полисілій шевелюрі Бенджаміна.

Денні знав, який він красунчик, і частенько цим користувався. І це не могло не дратувати. Весело підморгнувши Флінту, він обдарував його сліпучою білосніжною усмішкою й сказав:

— Щось ти засидівся, мій любий друже. Краще б бабу собі завів, ти ж знаєш, що…

— …робота тобі не відсмокче й не подрочить, — не дав йому договорити Флінт. Він чув від Денні цю фразу так часто, що від неї вже починало тхнути нафталіном.

Бенджамін відклав папку з дивною справою вбік і зняв куртку з вішака.

— Оце інша річ, старий, — Денні поплескав друга по плечу. — Ходімо. Пропустимо по скляночці.

Взагалі Флінт ніколи в житті ні з ким не зближувався й не збирався починати тепер, у товаристві Кросса. Його бісила ця нахабна, самовпевнена й солоденька пика хлопчика-красунчика, який звик отримувати від життя все, чого забажає.

«Так би й урізав», — подумав Бенджамін, але від пропозиції випити чогось міцного відмовлятися не став. Зараз йому була потрібна компанія. Було б нерозумно залишатися на самоті й знову думати про таємниче зникнення Алекса Фішера.

Вони вийшли з поліцейського відділку саме тієї миті, коли з неба зірвалися перші краплі дощу, що обіцяв затягнутися надовго.

— Ти викликав таксі? — Флінт підняв комір коричневої куртки.

Взагалі-то це був його найненависніший колір. Він асоціювався в нього з фекаліями. Як і саме його життя.

«Життя кольору лайна. Оце вже драма».

— Авжеж. Я ж не ти, — спробував підколоти його Денні. — До речі, як успіхи зі справою, «яку не можна називати»?

Кросс зробив великі очі й понизив голос:

— Думаю, все це собача маячня.

Він знав, що останнім часом Флінт не любив говорити про цю справу. Але не міг не скористатися нагодою підчепити його й ткнути носом у те, що навіть найкращі детективи іноді зазнають фіаско.

— Глухо. Жодної зачіпки чи доказу. Чув, сержант Дак хотів написати заяву за власним бажанням. Після тієї ночі він сам не свій.

— Було таке, але шеф наче вмовив його залишитися й відправив у відпустку. Як на мене, він хоч і боягузливий, але я до нього вже звик.

— Так, у нього завжди такий вигляд, наче він наклав у штани й тепер відчайдушно думає, як пронести повз усіх своє лайно непоміченим. Не здивуюся, якщо цей сцикун чогось недогледів тієї ночі або, навпаки, прикрасив. Краще б фантастику писав. У нього непогано виходить.

Флінт смачно сплюнув на вологу від дощу землю, відчуваючи, як усередині закипає лють.

Наче помітивши зміну в його настрої, Денні швидко перевів розмову на інше:

— Де ж це кляте таксі? До речі, я розповідав тобі, як ми з Карен посварилися через тачку?

— Ні, але здогадуюся, чим усе закінчилося, — усі розповіді Кросса про дружину так чи інакше зводилися до сексу.

— Я стаю передбачуваним? Ну й нехай. Не віддерти бодай раз свою дружину у власній машині — непростимий гріх.

Кросс зареготав, а Бенджамін чомусь згадав свій перший поцілунок і невдалий «перший раз» у машині однокласниці. Як з’ясувалося пізніше, Лілі просто побилася з друзями об заклад на десять баксів, що дозволить довготелесому Бенджі засунути язика їй до рота і її не знудить.

«У тебе з рота смердить, Флінте», — сказала вона йому потім.

На щастя, цей випадок не залишив фатального сліду на самооцінці Бенджаміна. Хоча відтоді йому було легше зняти повію, ніж знайомитися з кимось заради сексу.

Флінт знав, що зовнішність у нього так собі. Високий і худий, він уже роки два як почав лисіти, а з його довгого гачкуватого носа глузували завжди, скільки він себе пам’ятав. Але ця обставина зовсім не заважала йому ламати чужі носи, допомагаючи довести їх до ідеалу.

Дикий котячий вереск із боку смітника вирвав його з ностальгії за минулими днями. Тієї ж миті зарипіли гальма, і поруч зупинилося стареньке жовте таксі.

Флінт і Кросс опинилися всередині чистої машини, у якій приємно пахло. Тихо грала музика, працювала пічка. Лише на секунду його очі зустрілися з поглядом водія в дзеркалі заднього виду. Вони були такими холодними й каламутними, що Бенджамін відчув, як спиною побігли мурашки.

— Вона використала тебе, — різко сказав таксист.

— Що?! — Флінт витріщився на нього, але той із непроникним обличчям запитав:

— До стрип-бару за три квартали?

— Ага, — Денні озирнувся на друга. — Ти чого такий блідий, Флінте? Привида побачив? Розслабся, зараз приїдемо й знайдемо тобі якусь курочку. Гроші хоч узяв? Безкоштовно тобі з такою переляканою пикою навряд чи хтось дасть.

Кросс засміявся, задоволений власним жартом, а Флінт відвернувся до вікна й почав вдивлятися в нічне місто, оповите пеленою дощу.

«Що я роблю в цій машині поруч із цим гівнюком? Треба було брати віскі й їхати додому. Якщо ця самовдоволена скотина ще хоч раз подасть голос, доки ми їдемо, я розіб’ю йому пику».

«Самовдоволена скотина», наче відчувши недобре, розвалилася в кріслі й утупилася в телефон. Денні хоч і мав язика без кісток, але знав, що з Флінтом краще не перегинати. Хтось колись розповідав йому, нібито той займався якимось бойовим мистецтвом. Чи то дзюдо, чи то кікбоксингом… З’ясовувати, чим саме, Кроссу зовсім не хотілося.

— Приїхали, — таксист різко загальмував біля бару з яскравою вивіскою. — Дев’яносто п’ять доларів.

— Нічого собі, — присвиснув Денні. — Ми ж проїхали лише три квартали.

Денні навіть не звернув уваги, як змінився грубий, прокурений голос водія. У ньому з’явилися дзвінкі, схвильовані нотки. Так зазвичай говорять діти.

— Уже пізно, панове. Диспетчер, мабуть, забула сказати, що машин мало, погода лайняна, тому доведеться заплатити потрійний тариф.

Флінт не став сперечатися й мовчки дістав стодоларову купюру зі свого коричневого гаманця.

— Решти не треба.

Їхні погляди зустрілися в дзеркалі, й Бенджамін побачив обличчя маленького хлопчика. Дитина весело підморгнула йому:

— Дякую, сер.

Якби Флінт був жінкою, то неодмінно знепритомнів би. Але він був міцним мужиком, який побував у таких халепах, що й чортам у пеклі не снилося, тому лише струснув головою — і видіння зникло.

Денні вже чекав надворі. Цей шматок лайна навіть не сіпнувся по свій гаманець. Звик жити за чужий рахунок.

— Гаманець забув? — Флінт виліз із машини й закурив. — Чи він залишився там само, де й твої яйця, — вдома у Карен?

Кросс анітрохи не знітився. Він був радий, що Бенджамін повернувся. Таким той подобався йому більше.

Опинившись у барі, вони вибрали столик у найдальшому кутку, подалі від настирливих очей. Денні хоч і був красунчиком, але дружині не зраджував, тому чіпляти чужих баб до його планів не входило. А Флінт, хоч і не мав постійної супутниці життя, знайомитися з кимось цього вечора теж не збирався. Тим паче, здається, в нього дещо накльовувалося на особистому фронті…

«Облиш, Флінте, — обсмикнув він сам себе. — Баби тільки й уміють, що трахати мозок і висмоктувати гроші. Жодна вагіна у світі не варта твоєї незалежності. Навіть якщо це “кицька” Моніки Беллуччі».

Жарт Флінта про гаманець і яйця, забуті вдома у дружини, ніяк не зачепив Кросса. Про його фінансові проблеми у відділку ходили легенди. За кілька років своєї вірної служби Денні встиг заборгувати майже всім колегам, включно із шефом. Бенджамін лише нещодавно дізнався, куди Кросс діває зароблені гроші. Він був азартним гравцем. Спускав на ставках усе, що мав. Але свою залежність навідріз відмовлявся визнавати.

Дивно було, що його дружина Карен досі від нього не пішла. І водночас цілком зрозуміло, чому Денні дозволяв їй міцно тримати його за яйця й контролювати кожен його крок.

Гарненька офіціантка принесла їм по два кухлі пива, гострі свинячі реберця й миску горішків. Денні жадібно присмоктався до світлого нефільтрованого, потім смачно ригнув і задоволено розтікся по стільцю.

— Водій не здався тобі дивним?

Флінт ковтнув пива й витер піну з губ тильним боком долоні.

— Звичайний мужик, — Денні знизав плечима. — Чи ти на нього запав?

«Сьогодні він просто в ударі. Клоун».

Флінт вирішив не ділитися своїми переживаннями.

«Мабуть, уся річ у перевтомі. Останнім часом тільки й думаю, що про цього Алекса Фішера. От тепер він мені всюди й ввижається».

Намагаючись відволіктися від похмурих думок, Бенджамін почав спостерігати за відвідувачами бару. Місце було не надто круте, але й не дешева забігайлівка, яких повно в цьому сірому місті. Тут зазвичай збиралися невірні чоловіки, що приходили подивитися на цицьки танцівниць, дами, не обтяжені мораллю, та звичайні роботяги. Тим дивніше було бачити тут двох офіцерів поліції. Але вони були не при виконанні, тож могли розслабитися й отримувати задоволення.

Саме цієї миті посеред зали вийшли танцівниці в коротеньких спідничках і топах, які ледь прикривали їхні молоді груди. Волосся в них було зав’язане у два хвостики — на манір японських школярок. А погляди промовляли, що вони не проти відсмоктати тобі під партою.

Одна з них підійшла до столика й зацікавлено подивилася на чоловіків, затримавши погляд на захмелілому Денні.

— Привіт, красунчики. Хочете трохи розважитися? Може, приватний танець?

— Я пас, красуне! — Денні вишкірився в усмішці. — А от мій друг не проти прикрасити собі вечір! Що скажеш, Флінте? У будь-якому разі це краще, ніж сидіти тут зі мною й нажиратися, мов свиня.

Флінт уже хотів відмовитися, але потім подумав, що це допоможе йому відволіктися від думок про розслідування, яке застрягло в глухому куті.

— Тільки оплата наперед, — дівчисько підморгнуло Бенджу, хоча в її очах читалося легке розчарування: для такого, як Денні, вона станцювала б і безкоштовно.

— Я чекатиму на тебе тут! — крикнув Кросс услід Флінту, коли танцівниця вже вела його до приватної кімнати.

Опинившись із чоловіком наодинці, Джессіка — навряд чи це було її справжнє ім’я — м’яко штовхнула Бенджа в крісло й увімкнула легку музику.

— Руками не чіпати. Але ти ж і так знаєш правила? Ти ж слухняний хлопчик?

Флінт промовчав, не зводячи з неї очей і стежачи за кожним рухом. У напівтемряві її обличчя здавалося ще молодшим і невиннішим, а тьмяне мерехтіння ламп відбивалося в очах, через що здавалося, ніби в них танцює вогонь.

Дівчина почала повільно рухатися, ритмічно погойдуючи стегнами в такт музиці. Її налиті молодістю груди колихалися під тоненькою блузкою, зав’язаною вузлом. Кожен рух Джессіки був відточений десятками танців, які вона виконувала для інших.

Флінт відчув, як напруження в грудях поволі розсмоктується, а на зміну йому приходить нове — просто в штанях.

Кокетливо всміхнувшись, стриптизерка повільно розстебнула блузку. Наблизившись на небезпечну відстань, вона поставила ногу на підлокітник крісла. Він відчував її п’янкий, звабливий запах і боявся, що не втримає звіра, який засів у грудях.

Стиснувши кулаки, він трохи подався вперед, і саме цієї миті Джессіка сіла на нього, наче на стілець, та почала ритмічно рухати стегнами. Бенджамін ледь не загарчав. У грудях клекотіло полум’я.

Флінт уже був готовий кінчити насправді, а не у фантазіях, коли музика скінчилася і Джессіка різко підвелася. Її обличчя розпашілося від танцю, пухкенький рот трохи прочинився. Вона повільно провела язиком по губах Флінта, й він відчув її гаряче м’ятне дихання.

— Якось повторимо, Малюче?

На прощання Флінт лише стиснув половинку її пружної дупи й вийшов із приватної кімнати. Йому бракувало повітря. Наче в тумані, він дістався столика, за яким уже спав Денні, примудрившись влучити щокою просто в мисочку для соусу. Крихти арахісу прилипли до його обличчя, через що він мав водночас кумедний і жалюгідний вигляд.

Ця п’яна свиня випила все пиво, спустошивши навіть кухоль Бенджаміна. Скривившись, Флінт насилу поборов спокусу покинути колегу тут і вже майже рушив до виходу, але передумав і почав викликати таксі.

Член досі пропалював труси, і Флінт знав, куди може його прилаштувати. Але спочатку треба було спекатися цього непритомного тіла.

Сяк-так витягнувши Денні надвір, він почав озиратися в надії, що машина приїде швидко. Тому, коли наприкінці вулиці з’явилося жовте таксі, Флінт моторно влаштував соплячого колегу на задньому сидінні, а сам сів попереду й назвав адресу.

Водій, побачивши, що п’яне тіло будь-якої миті може отямитися й заляпати блювотою його машину, різко натиснув на газ, і таксі помчало в ніч.

Не відпускаючи машину, Флінт завіз Денні додому, де його з рук у руки прийняла розлючена дружина, і повернувся назад. На півдорозі він усе ж засумнівався, чи варто їхати туди, куди його вели хіть і бажання, але зрештою зламався й не став змінювати кінцеву точку маршруту.

Попросивши зупинити машину в кінці будинку, він розрахувався й вийшов. Попри холодне повітря, все його тіло палало в передчутті чарівної ночі. У потрібних йому вікнах горіло приглушене світло, і Бенджамін кинувся туди, наче метелик на вогонь.

Даффна відчинила одразу. Флінт боявся, що вона буде не сама, але його побоювання не справдилися. На ній був мереживний пеньюар, який ледь прикривав найпікантніші місця, та чорні ажурні панчохи. Волосся розсипалося по оголених плечах, а у великих виразних очах застигло бажання.

— Я чекала на тебе, Флінте, — млосно промуркотіла Даффна йому на вухо й потягнула за собою до кімнати.

Тремтячими від нетерпіння руками Бенджамін стягнув із себе взуття й куртку. Він більше не міг стримуватися, і щойно вони переступили поріг спальні, накинувся на жінку, наче голодний звір. Він засипав гарячими поцілунками її обличчя, шию, тонкі плечі й жадібно вдихав запах волосся, просоченого ваніллю та мигдалем.

Їхні губи знайшли одна одну, язики сплелися в пристрасному поцілунку, і це зовсім не скидалося на те, що Флінт відчував у кімнаті зі стриптизеркою. Не розриваючи поцілунку, вони дісталися ліжка.

Знесилені, вони впали на ліжко й почали жадібно хапати повітря. Віддихавшись, Даффна повернулася до Флінта й, виводячи пальцем якийсь невигадливий візерунок на його волохатих грудях, сказала:

— Я щовечора чекаю на тебе. Навіть відмовила всім своїм клієнтам.

Флінт, який не очікував такої ніжності після настільки грубого й пристрасного спарювання, відбив у відповідь:

— То тепер мені можна не платити за секс?

Очі Даффни наповнилися слізьми. Її губи затремтіли, й вона ображено відповіла:

— Залиш гроші на тумбочці.

Після цього жінка повернулася до Бенджаміна спиною, заплющила очі й тихо схлипнула.

Не очікуючи від самого себе такої ніжності, Флінт обійняв її й уткнувся носом у волосся.

— Пробач. Ти ж знаєш, я не створений для такого…

Він не зміг дібрати слів. Уже сам факт, що він перепросив, говорив про багато що. І Даффна, знайома з ним уже кілька місяців, це знала. Щось промуркотівши у відповідь, вона тихо засопіла й невдовзі заснула.

А Флінт ще довго лежав у темряві, розмірковуючи про те, що чекає на нього далі. Дивно, але весь вечір він майже не згадував про зниклого хлопчиська. Тепер думки про нього накрили з новою силою.

«А що, як цей дурбелик нічого не вигадував? Він, звісно, боягузливий і невпевнений у собі, але я ніколи не помічав за ним брехні».

З іншого боку, Флінт вірив власним очам, а не очам і спогадам чужої людини. Майкл Буковскі разом із батьками проходив у справі як свідок. Вони всією родиною приїздили до управління, і Бенджамін особисто з ним розмовляв.

З його рукою все було гаразд…

Хіба що вона не…

Усе. Годі про це. Флінт подумає про руку завтра. Зараз він надто втомився.

Засинаючи, він згадав про Денні, уявляючи, як паршиво колезі буде завтра вранці.

«А нічого було так нажиратися. Принаймні він спить у власному ліжку, а не на лавці біля бару».

За кілька хвилин Флінт заснув сном немовляти.

І вперше за кілька місяців йому нічого не снилося.